Виши́ванка, або вишива́нка — теперішня назва традиційної української виши́ваної (ви́шитої) чоловічої та жіночої сорочки, а також її сучасних зразків, які в українській культурі починаючи з 20 століття носяться окремо, разом з європейським костюмом, як святковий, патріотичний та культовий одяг. Вишиванка є єдиним елементом українського строю, що питомо перейшов до міської української культури, і послугував натхненням для багатьох новітніх одежин, як то футболки, сукні, блузки, краватки, купальники тощо, що оздоблені вишиванковими візерунками, теж набувають деякі з чи й усі три вищезгадані значення.

Багато варіацій дизайну вишиванки було створено у XIX сторіччі. Зазвичай їх виготовляли із саморобного полотна, яке ткалося на верстаті. Місцеві особливості зазвичай знаходили відображення в орнаменті сорочки. Традиційно носиться заправленою в штані.

Історія

Історія народної вишивки в Україні іде коренями в глибину століть. Дані археологічних розкопок і свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва в Україні існує з незапам'ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VI ст., при дослідженнях показали ідентичність не тільки одягові, але і вишивці українського народного костюма XVIII–XIX ст. Арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях про русів згадує, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам'ятники української вишивки збереглися тільки за останні кілька століть, але і цього досить, щоб з'ясувати, що елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з орнаментами, що прикрашали посуд давніх жителів території України періоду неоліту, трипільської культури.

До революції

На межі 19 і 20 століть вишивана русько-українська чоловіча сорочка відривається від традиційного костюму, і починає носитися в поєднанні з європейським одягом. Провідну ролю в започаткуванні моди вдягання вишиванки під піджак часто надають Іванові Франкові, який «відрізнявся од загалу своїм костюмом — вишиваною сорочкою серед пишних комірців і краваток».

20 століття

Перший вибух моди на вишиті й народні сорочки у радянських республіках припав на 1920-ті і початок 1930-х, себто добу НЕПу та Коренізації, (в УСРР —Українізації).В УСРР вишиванки, як урочисту одежину, вдягали і партійні керівники, і прості люди. Загалом, мода на народні сорочки в радянських республіках не обов'язково мала український характер, на території РСФРРпопулярність набули перш за все косоворітки, за мотивами сільськоїмоскальської чоловічої сорочки, часто без вишивки, навипуск, маючи розріз не посередині грудей, як в українських вишиванок, а отже й похилий комір. Мода на косоворітки як повсякденний одяг трималася в РРФСР аж до 2. Світової війни

Округові курси українознавства проф. активу при О. Р. П. С./округовій раді професійних спілок/ вЛуганському. 1928 рік. Дехто вдягнений у вишиванки та косоворітки.

Один з організаторів ГолодоморуПавло Постишев (1887–1939) у вишитій сорочці.

У місяць смерті Сталіна, березні 1953 року, за рішенням зборів своїх членів артіль «8 Березня» (нині фабрика «Деснянка») входить до складу Української спілки художньо-промислових кооперативів. «Укрхудожпромспілкою» задля масового виробництва на основі народньої вкраїнської чоловічої сорочки було розроблено три типи сорочок: «українка» (з відкладним коміром, одноколірною вишивкою чи в гармонійному сполученні двох-трьох відтінків одного кольору),«гуцулка» (з багатоколірним геометричним візерунком із перевагою червоного кольору) та «чумачка» (з вишитою пазухою та низеньким комірцем-стійкою).

Друге радянське піднесення популярности народніх сорочок, не таке потужне як перше, але вже саме на українські вишиванки, припало на другу половину 1950-х років і початок 1960-х. Зазвичий, це пов'язують з перебуванням на чоліРадянського Союзу Микити Хрущова (1953–1964), який полюбляв саме українські вишивані сорочки, та сам часто з'являвся на публіці одягнений у них, йому слідували і инші посадовці, вишиванка набула рис ділового одягу.

Жупа́н пол. Żupan — український і білоруський народний верхній чоловічий або жіночий одяг до п'ят. У XVII–XVIII ст. частина святкового костюма заможної козацької старшини, шляхти та міщан, пізніше набув поширення серед селян. Шили жупани з дорогих тканин — штофу, парчі або тонкого фабричного сукна, частіше синього або зеленого кольору. Він був приталений, з призбираною спинкою; поли, що ледве сходилися, манжети і кишені обшивалися кольоровою тканиною, тасьмою, шнурами, гарусом. Поверх жупана одягали кунтуш.

З історії жупана

Жупан - це типовий одяг українців козацьких часів. Жупан шився з китайки або якісного фабричного сукна. Чоловічий жупан був двох видів; один без коміра, що був кроєм подібний на свиту та інший - однобортний жупан з вузьким коміром-стійкою, подібний кроєм на чемерку.

Жіночий жупан був подібний кроєм до свити. Комір жіночого жупана був округлий, та обшивався чорним або темно-червоним оксамитом, а інколи бобровим хутром. Такі жіночі жупани шилися з блакитного або гранатового тонкого сукна на два вуси і оздоблювався золотим крученим шнурком або позументом, на вусах, а також на усіх швах. Відвороти на грудях обшивалися парчою або також оксамитом.

Лукаш Голебівський вважав, що жупан є найстарішим польським одягом. Жупан та кунтуш належали до шляхетсько одягу, до нього шляхта носила також шовковий пояс. Український жупан мав відкидні рукава і його носили в 19 столітті, так як за козацьких часів під кунтушем або під свитою. В 19 ст. жупан шили з синьої китайки, черкасину або з іншої бавовняної тканини. Носили його заможні люди без верхнього одягу. Крій його був такий самий як у свиті, тільки часом його шили однобортним. (за описом Ф. Вовка)

Жупан — також шлюбний верхній чоловічий і жіночий одяг з рукавами, зроблений із синього сукна й обшитий білим хутром.

У Венгерській Русі, жупаном називався одяг в вигляді короткого кафтана, з обшитими хутром краями рукавів та низу. Жупани там носили заможні жінки.

Каптан - чоловічий одяг козацьких часів, що носився козаками під жупаном («піджупанник») або під черкескою. Каптан шився з широкими плечима та дуже вузьким станом. Каптани шили з кармазиного сукна, а на підкладку використовували перську клітчасту тканину. На грудях каптани защіпалися на мілкі шовкові гудзики та шовкові петельки. Рукави у каптанах були вузькі, а в кінці навпроти долоні мали розрізи, завдяки яким рукава відвертали. Ці відвороти називалися «заковраші», такі заковраші обшивалися темно-блакитним оксамитом, та в розрізах защіпалися на металеві гаплики. З боків у шви були вшиті кишені.

Також називався кавтан, кофтан. Довгий одяг, що тягнеться майже до підлоги, з гудзиками і застібками спереду.

Різновиди каптана: нижні і верхні (які носили поверх іншого одягу, наприклад ферязь). Верхні часто робилися теплими, з хутром або стьобаної на ваті підкладкою.

Прості (звичайні) каптани були: дощові, їздові, столові, сумирні та ін Ошатні каптани мали відкладний намисто на комірі, золоті петлиці з китицями спереду, зап `ястя біля рукавів і мережива на підлогах. Намисто, зап'ястя і петлиці іноді обшивалися дорогоцінним камінням та перлами. Каптан застібався встик і мав на грудях шість - вісім петлиць. Внизу з боків каптана також були розрізи з петлицями. Каптан мав довгі рукави. З XVII століття до нього додається високий стоячий, багато прикрашений комір - козир. Домашній каптан - одяг багатих людей, яку носили тільки вдома. Це довга, до підлоги, одяг, з невеликим запахом - ліву підлозі від ворота. Домашній каптан застібати на гудзики.

Становий каптан - шили по фігурі, «по стану». Становий каптан мав короткі, до ліктя, рукави.

Польський каптан - з'явився в XVII столітті. Верхня частина каптана (від пояса) щільно охоплювала фігуру, а нижні поли - широкі. Рукава дуже широкі і пишні у плеча і вузькі від ліктя до кисті.

Терлік - каптан, який носили царські охоронці (ринди), сокольничим та інші. Був схожий на польський каптан. Терлік мав спереду особливий нагрудник, що застібається на правій стороні грудей і правому плечі.

Чуга - каптан для верхової їзди і для військових. Цей каптан мав короткі рукави і відкладний комір, а на Подолі по два бічних розрізу.

За своїм кроєм каптани були станові, з перехопленням на талії і недовгими, широкими рукавами, і турських - без коміра, із застібкою на шиї і лівому боці. Каптани шилися з атласу, оксамиту, камчатки, тафти, сукна та інших тканин.

Звужений і укорочений каптан називався кафтанцем.

У творі італійця Ф. Тьєполо, складеному за розповідями очевидців, російська піхота середини XVI століття описується таким чином: «Піхота носить такі ж каптани (як і кіннота - С. Л.), і мало хто мають шоломи».

Кире́я  (кере́я) — верхній одяг до п'ят, зроблений зі шкіри, сукна чи вовни, без рукавів, з хутряним коміром або з відлогою. Кирея нагадує плащ, але виготовлялася переважно із сукна, тому намокала. Її носили не так «на ногах», як вдягали, сідаючи на коня чи на воза.

Кирея в історії

Кирея була ознакою заможності, певного соціального стану. У козацьку добу її носила старшина, зокрема йгетьман, накидаючи на жупан.

Кирея  міщанина була з гранатового чи попелястого сукна. Киреї -- одяг без стану, інколи з рукавами, були кармазинові, підбиті вовчим хутром. Теж саме вбрання означала і опонча тієї ж самої барви. Шляхта носила опончі підшиті адамаском та блакитним атласом з відлогою для накривання голови від дощу чи куряви в подорожі.

Міщани малих містечок носили опончу також в подорожі та до срою. Кирея чи опонча була одягом міщан ташляхти. Шляхтичів розрізняли по шаблі, а міщани носили палицю. Киреї дрібної шляхти та міщан не були підшиті вовчим хутром, а червоною чи зеленою байкою і зверху їх покривали гранатовим чи попелястим сукном.

Делія  нічим не відрізнялась від киреї, тільки була втята в стані. Тоді ж і змінився крій опончі, її також почали втинати в стані. В опончі без стану не заходили в приміщення, а в опончі зі станом годилося заходити також і в приміщення.

Богдан Хмельницький в киреї

Кобеняк (також бурка, кирея, сіряк, (угор. köpenyeg, пол. kopieniak)) — найпоширеніший чоловічий верхній плечовий український одяг, досить широкий, щоб можна було його зимою одягати поверх кожуха. Головною відмінною, що відрізняв кобеняк від інших видів одягу без стану (тулубястих) була відлога (кобка, каптур,бородиця, богородиця). Відлога — це сукняний мішок, з прорізами для очей та інколи для рота, який закидався за спину, а в дощ чи сильний мороз його одягали зверху на шапку, захищаючи таким чином лице. Іноді тільки саму відлогу називали кобеняком, то тоді цей вид одягу називали свитою з кобеняком. НаПолтавщині кобеняк шили з сірого сукна тому там його називали сіряком. Первісна назва відлоги —бородиця, її в кінці 19 ст. вживали на Західній Україні, у Центральній Україні вживали назву — богородиця. УПольщі такий вид одягу називали — кепеняк. У гірських районах України подібний одяг без стану, але коротший називали — гугля, гуня, чуга. На Гуцульщині гугля вживалася і як обов'язковий традиційний вид одягу, одягали його також і дівчата на весілля. Така весільна гугля була з білого валяного сукна. Кобеняком в 16 - 17 ст. називали повстяний бурої барви плащ, без рукавів.